Антон Флоріанович Михайлевський

«Дальні околиці села... Бачу їх у світлі зоряних вогнів і в нищівну спеку, коли небо висить над розімлілою землею, як побілене вапном, і в сніговому оціпенінні, і в цвіті вишневому, бо це моя, найкраща у світі земля, ймення якій — маленька батьківщина.

Коли білий саван денного світла окутує насторожену землю, із давнини чую, як скриплять верби понад шляхом. А там, у холодних вибалках, за Кругляком і Дунайком, ночують низинні тумани. Як тільки займеться на досвіток, і небо стане ягідним, виповзають ті тумани назовні, піднімаються вгору і, як повітряні білі ріки, пливуть над дрімотною землею, поки їх остаточно не висушить сонце...

Одного разу вони мені приснилися — ці місця. І червона калина над криницею, і сосни в снігу, і натоплена хата з місяцем у вікні. Я проснувся від того, що плачу. Ніколи ще зі мною такого не було. Гарячі сльози поволеньки стікають по щоках, і вже мокра подушка. Я плакав уві сні за своєю маленькою батьківщиною, за тією землею, де кожна стежина знайома, де верби, калина і жита, що найкращі у світі, бо більше ніде таких нема».

Автор цих рядків — український письменник Антон Михайлевський — народився і виріс у Лобачеві — селі з чарівною природою та віковою історією.

Читати далі ...

Коментарi